Ця подія стала не просто примусовим переселенням, а свідомою, спланованою етнічною чисткою, яка мала на меті остаточне розв’язання «українського питання» в Польщі шляхом повної асиміляції українського етносу та знищення його культурної ідентичності.
Офіційний привід та справжня мета
Офіційна польська історіографія радянської доби (а подекуди й сучасні радикальні політики у Варшаві) виправдовувала акцію необхідністю ліквідації підпілля Української Повстанської Армії (УПА), зокрема після загибелі польського генерала Кароля Свєрчевського.
Проте розсекречені архівні документи ЦК ПОРП (Польської об’єднаної робітничої партії) доводять протилежне: план депортації готувався задовго до цих подій, а ліквідація УПА була лише зручним приводом. Справжньою метою операції, як зазначалося в офіційних циркулярах, було: «остаточне розв’язання української проблеми в Польщі» через розпорошення українського населення на так званих «Повернених землях» (північні та західні території, що відійшли до Польщі від Німеччини).
Масштаб трагедії та методи депортації
Операція розпочалася на світанку 28 квітня 1947 року. Було залучено понад 17 тисяч солдатів Війська Польського, Корпусу внутрішньої безпеки та міліції. Методи депортації корінного українського населення з Лемківщини, Надсяння, Підляшшя та Холмщини відзначалися жорстокістю:
- Евакуація за лічені години: Людям давали від кількох десятків хвилин до кількох годин на збори. Дозволялося брати лише найнеобхідніші речі. Усе нерухоме майно, худоба та земля конфісковувалися на користь держави.
- Табір Явожно — концтабір для незгодних: У місті Явожно на базі колишнього філіалу нацистського концтабору Аушвіц польська влада створила Центральний табір праці. Туди без суду і слідства кидали українських інтелігентів, священників та селян, яких підозрювали в симпатіях до визвольного руху. Через катування, голод та хвороби в таборі загинули сотні українців.
- Примусове розпорошення (Асиміляція): Українців навмисно селили окремими родинами (не більше кількох родин на одне село) серед польської більшості. Їм суворо заборонялося повертатися на рідні землі під загрозою ув’язнення. Було ліквідовано українські школи, культурні осередки та греко-католицьку церкву.
Внаслідок Акції «Вісла» понад 140 тисяч українців були насильно вирвані з корінням зі своїх споконвічних земель, позбавлені майна та депортовані у невідомість.
Сучасна оцінка та виклики пам’яті
У 1990 році Сенат Республіки Польща засудив Акцію «Вісла», назвавши її злочином. Схожу оцінку свого часу давали й польські президенти Олександр Квасневський та Лех Качинський. Водночас сьогодні в Польщі спостерігаються небезпечні спроби ревізії цієї оцінки: деякі політичні сили намагаються виправдати депортацію цивільних жінок, дітей та старих «військовою необхідністю».
Для нашої Асоціації Акція «Вісла» є незагоєною раною та актом воєнного злочину проти людяності. Справжнє історичне примирення неможливе через виправдання етнічних чисток. Ми вимагаємо збереження правдивої пам’яті про долі депортованих українців, юридичної оцінки дій тодішньої влади та визнання того, що колективна відповідальність за національною ознакою є неприпустимою в цивілізованому світі.
