Ми цілком погоджуємося зі словами спікера польського Сейму Влодзімежа Чажастого, що українсько-польські відносини мають будуватися на правді. Але правда про нашу спільну, часто трагічну історію полягає також у тому, що відповідальність за конфлікти минулого лежить на обох сторонах.

Не можна виривати окремі трагічні події із загального історичного контексту і покладати всю відповідальність лише на українців. Українсько-польське протистояння не виникло в один день і не мало лише однієї причини. Йому передували десятиліття взаємних конфліктів, політика польської держави щодо українського населення у міжвоєнний період, пацифікація, репресії, руйнування українських церков, обмеження національних і культурних прав. Згодом були криваві події воєнного часу, жертвами яких ставали як поляки, так і українці, а після війни — примусові депортації українського населення та операція «Вісла».

Ми не прагнемо перекласти всю відповідальність на польську сторону. Навпаки — закликаємо відмовитися від самої логіки, за якою один народ повинен бути призначений винуватцем, а інший — виключно жертвою.

Якщо спікер польського Сейму закликає українців переосмислювати свою історію, це справедливий заклик лише за однієї умови: Польща також повинна бути готовою чесно переосмислювати власну історію та визнавати відповідальність польської держави й польських збройних формувань за злочини проти українського населення.

Водночас категорично неправильно перетворювати історію на умову європейської інтеграції України. Європейські цінності — це не нав’язування одним народом іншому власної історичної інтерпретації. Це здатність двох народів чесно говорити про власні помилки, визнавати власних жертв і власну відповідальність.

Українці готові до такого діалогу. Але він має бути двостороннім.

Ми виступаємо за встановлення правди про всі злочини, вшанування всіх невинно загиблих — і поляків, і українців. Бо примирення починається не з пошуку того, хто має першим покаятися, а зі взаємного визнання болю та відповідальності.