Сьогодні ми вшановуємо пам’ять понад 700 тисяч українців, які у 1944–1951 роках зазнали насильницької депортації з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя, Любачівщини та Західної Бойківщини. Примусове переселення цілих етнічних груп є грубим порушенням прав людини, воєнним злочином та злочином проти людяності, який не має строку давності.
Тоталітарний режим позбавив сотні тисяч людей права на життя, безпеку, власність та збереження національної ідентичності. Відновлення справедливості для жертв депортацій та їхніх нащадків — це не просто збереження пам’яті, це юридичний обов’язок держави та міжнародної спільноти.
Сьогодні ми заявляємо про необхідність:
Належної правової оцінки дій радянського та польського комуністичних режимів на міжнародному рівні, включно з визнанням депортацій актами етнічних чисток та геноциду.
Забезпечення прав постраждалих та їхніх нащадків на відновлення історичної правди, доступ до архівних даних та правовий захист їхньої культурної ідентичності.
Усвідомлення, що незасуджений злочин завжди повертається.
Зв’язок із сучасністю є очевидним і трагічним. Через те, що злочини комуністичного тоталітаризму не були належно розслідувані, а винні — покарані, те саме правонаступне зло повернулося сьогодні. Російська Федерація прямо зараз вчиняє аналогічні воєнні злочини на території України. Ми знову бачимо примусові депортації, фільтраційні табори, викрадення українських дітей та спроби стерти українську ідентичність.
Як правозахисники, ми закликаємо міжнародні правові інституції, уряди демократичних країн та українську владу діяти рішуче. Справедливість має восторжествувати як щодо жертв минулого, так і щодо постраждалих від сучасної російської агресії. Кожен воєнний злочинець — і минулого, і сьогодення — має бути названий і засуджений.
Права людини — понад усе. Справедливість буде відновлено.
