Історія нас вчить єдності, а не ворожнечі. Наша пам’ять — наш спільний щит проти імперії
Пам’ять про визвольний рух, борців за державність та героїв нашої історії є фундаментальним правом кожної нації. Жодні зовнішні ультиматуми, політичні спекуляції чи персональні санкції проти представників місцевого самоврядування не можуть перекреслити суверенне право суспільства вшановувати своє минуле. Проте справжня історична зрілість полягає не у запереченні складних сторінок, а в умінні бачити повну картину взаємин із сусідами.
Проблема взаємних історичних травм не виникла сьогодні й не вирішується мовою ультиматумів чи санкцій. Вона має глибоке коріння, але водночас — надзвичайно багатий досвід пошуку порозуміння.
При цьому важливо зазначити, що подібні до ухваленого Львівською обласною радою рішення ухвалювалися українськими регіонами неодноразово впродовж десятиліть:
– 28 листопада 2006 року — Тернопільською обласною радою;
– 29 листопада 2006 року та 11 травня 2017 року — Львівською обласною радою;
– 6 березня 2007 року — Волинською обласною радою;
– 17 березня 2017 року — Рівненською обласною радою.
Тоді ці демократичні акти місцевого самоврядування не ставали причиною міждержавних криз чи персональних санкцій. Нинішня ескалація не є вироком сталому діалогу, але вона вимагає тверезого погляду на коріння проблеми та спільні здобутки минулого.
Всеукраїнська правозахисна організація «Меморіал» імені Василя Стуса заявляє:
1. **Історія не терпить вибірковості та зовнішньої цензури.** Український народ самостійно визначає свій пантеон героїв. Водночас ми пам’ятаємо не лише героїчні сторінки, а й трагедії Волині та Закерзоння середини ХХ століття. Проте історія українсько-польських відносин знає чимало прикладів безпрецедентного діалогу та компромісу:
Діалог та спільні дії підпілля. Мало хто сьогодні згадує, що під час Другої світової війни та в перші повоєнні роки на рівні окремих підрозділів Української повстанської армії та польської Армії Крайової існували локальні домовленості про припинення вогню і навіть спільні акції проти спільного ворога — німецьких окупантів та радянських каральних органів.
Духовний фундамент і традиція примирення (церковний діалог). На відміну від політиків, які час від часу намагаються розіграти історичну карту заради кон’юнктури, церкви десятиліттями будували мости над прірвою минулого:
* 1987 рік (Рим). Перша історична зустріч кардинала Мирослава Івана Любачівського (глави УГКЦ) та кардинала Юзефа Глемпа (примаса Польщі), де було підписано першу спільну декларацію, що заклала традицію взаємного прощення.
* 2001 рік (Львів). Під час візиту Папи Івана Павла ІІ до України відбувся спільний акт покаяння, спрямований на очищення історичної пам’яті від етнічної ворожнечі.
* 2005 рік (Варшава — Львів). Єпископи обох церков видали спільне Пастирське послання із формулою «Прощаємо і просимо прощення».
* 2013 рік (Варшава). До 70-річчя Волинської трагедії глави церков (Блаженніший Святослав від УГКЦ та архієпископ Юзеф Міхалік від РКЦ) підписали Спільну Декларацію проти маніпуляцій минулим.
*2023 рік (Варшава). Підписання заяви «Мир і примирення», яка підтвердила дієвість цієї формули в умовах сучасної російської агресії.
Міждержавний діалог на рівні президентів:
* 21 травня 1997 року. Президенти Леонід Кучма та Александер Квасневський підписали історичну Декларацію «До порозуміння і єднання», де закликали до подолання ворожнечі та вшанування пам’яті невинних жертв обох народів.
* 11 липня 2003 року. Спільна заява президентів Леоніда Кучми та Александера Квасневського до 60-ї річниці трагічних подій на Волині, у якій було дано моральну оцінку злочинам проти цивільних і наголошено на необхідності правди та примирення.
* 2016 рік (Варшава). Спільна декларація президентів Петра Порошенка та Анджея Дуди до 70-х роковин акції «Вісла», де засуджувалося насильницьке виселення українців та наголошувалося на важливості спільного європейського майбутнього.
Перекреслювати цей багаторічний і важкий шлях примирення заради політичних амбіцій чи санкційного тиску — це зрада пам’яті обох народів.
2. **Право на повагу є взаємним.** Польський народ має святе право вшановувати своїх героїв антикомуністичного опору та Армії Крайової, і Україна поважає цю пам’ять. Того ж самого — взаємної поваги до суверенного права вшановувати борців за українську державність — ми вимагаємо й до себе.
3. **Цінність стратегічного партнерства:** Сьогодні Україна і Польща ведуть екзистенційну боротьбу за виживання всієї вільної Європи. Польща стала надійним тилом і союзником України в часи повномасштабної російської агресії.
4. **Вигодонабувач — завжди Москва.** Будь-яке штучне роздмухування старих історичних образ, перетворення мови пам’яті на мову санкцій і шантажу грає на руку виключно Кремлю. Російська пропаганда роками інвестує в те, щоб розсварити українців і поляків, розколоти нашу єдність і послабити підтримку України у світі.
Ми закликаємо владу і суспільства обох країн не піддаватися на провокації, відкинути мову ультиматумів, спиратися на вже напрацьовані здобутки історичного примирення та пам’ятати: наша спільна безпека залежить від здатності бути союзниками, а не ворогами у дзеркалі минулого.
Окремо Всеукраїнська правозахисна організація «Меморіал» імені Василя Стуса звертається до Міністерства закордонних справ України з вимогою вжити всіх необхідних дипломатичних заходів для захисту прав і свобод Святослава Шеремета, дати рішучу оцінку та вказати на неприпустимість політично вмотивованого переслідування українських громадян за їхню законну державницьку позицію та захист національної пам’яті.
Хто не знає свого минулого — приречений на його повторення. Наша пам’ять — наша зброя.
